Перейти до основного вмісту

Публікації

Суперечності

Можна регулярно ходити в церкву, не пропускати жодного ранкового та вечірнього правила, завісити стіни іконами, читати святих отців, але у важку хвилину забувати просити допомоги в Бога. Можна розуміти, що самотужки ти нічого не можеш, і лізти зі шкури, щоб якнайшвидше перекроїти себе, боячись не встигнути. Можна знати, що без волі Творця й волосина твоя не впаде, і намагатися прораховувати все наперед, щоб перестрахуватися від можливих бід. Можна наполегливо молитися за спасіння рідних і обурюватися, лякатися, тремтіти, коли їм кидають рятувальні круги скорбот. Маловір'я ㅡ це коли недовідчуваєш, недовідпускаєш, недопокладаєшся, недовіряєш, недоввіряєш. Коли приготувався стрибнути, але боїшся відірватися від платформи. Коли затиснутий між двома стінами суперечностей, бо і постукати, і відступити боїшся.
Останні дописи

Дім і вогнище

І все ж законодавець він. Відповідальність, яка лежить на ній, перебільшена. "Чоловік голова, а жінка - шия". "Жінка - душа родини". Соціальні ролі, які передбачаються для чоловіка і жінки, цілком правильні на рівні слів, але, здається, ми майже втратили їх сенс. Коли в нашій культурі описують ідеальний шлюб, то чоловік - ініціатор, а жінка підтримує ініціативу (як шия голову, як ребра тулуб). Він будує дім, вона зберігає в ньому тепло. Вона в нього за спиною, як за стіною. Ставленнядо цього стереотипу неоднозначне. Мені очевидно, що він золотий. Але акценти. Я люблю коментарі в соцмережах до "постів мудрості". Людям кортить переплюнути одне одного у життєвому досвіді. Хоча потім з цього досвіду все одно робляться неоригінальні висновки: або "це дійсно так", або "це неправильно", або "люди різні". І я така. І от прийшов день, коли ці слова (що чоловік ініціює, а жінка підтримує) здалися мені непростими.

Колядка

Давно хотіла скласти колядку й щедрівку для доні, але якось не йшло. А це взяло й вийшло посеред ночі )). Правда, для доні вона трохи задоросла, але, може, як підросте, уподобає і захоче вивчити - хтозна. Представляю і на Ваш суд. Колядко, моя пісенько, в цю хату залети, Людей осяй в ній радістю, замети розмети І розкажи їм звісточку про благодать Різдва, Про віру, що єднає нас і справджує дива. Лети, весела пісенько, та не забудь малят Бажай їм подаруночків до цих веселих свят. А матінки і таточка, бабуні й дідусі В пошані і у злагоді живуть нехай усі. Лети, колядко радісна, хай буде на столі М'який буханець хлібчика із запахом ріллі, І на весь рік наснаги добрим людям залиши Про чистоту подбати у світлиці і душі. А ще, дзвінка колядочко, утіш усі серця, У горі і у радості хай згадують Отця, І Сина, і Святаго Духа. Всі, з усіх усюд Хай з миром і удячністю молитви вознесуть. Ю. Козир

Звідки береться сніг?

  Хтось сидить на хмаринці – може, сам Бог, а може, просто снігУР чи сніжНИК - і   сипле білих пухнастиків тихо й ніжно. А іноді – воду ллє чи льодовий горох. Та нині усе ж сніжок. Щічки червоні, З носиків, ніби з чайничків, в небо тікає пар. Звичайно, це в тебе чайничок, А в мене - може, й димар! Ну, як там, не змерзли

Переросте

"Переросте" - це в багатьох випадках дуже мудре слово. Аби знати напевне, що якусь проблему дитина точно переросте, материнство було б утричі легшим, але нічого не можна знати напевне, і продовжуєш собі далі морочитися, особливо якщо в тебе ще й звичка така - сумніватися. З кожним етапом підростання Яблучка я все більше переконуюся, що дитина насправді дуже багато чого переростає - і поганого, і навіть хорошого (хоч усе й відносно). Геракліт - дядько не дурний, правильно казав оті заяложені сьогодні слова, які ви всі знаєте. Але нетерплячість, переполох від "подружчиних" історій,  страх відрізнятися порушують спокій і сон.    Так, незважаючи на мої смикання, донька переросла:   - кольки;   - так і не раціоналізований нами крик у ванні в перші місяці;   - судинну "сіточку" на шкірі, з приводу якої нас заспокоїла лікар, а декого відсилають до

Яскрава зірочка на небі

Ми з бабусею. Десь 1993-1994 рік. Цього разу багатенько букв, але я не розраховую, що хтось осилить цей текст до кінця. Просто, якщо Ви відкрили цю сторінку, пом’яніть, будь ласка, мою бабусю. Я вже кілька місяців не бачила зірок - то хмарно було, то ніколи дивитися на небо, а сюніч одна яскрава-яскрава взяла, та й пролетіла за вікном, наче перед самісіньким носом - не встигла я ввімкнути світло в кімнаті. Сталося це близько першої. Наче нагадування, що  нині виповнився рік, як відійшла   у вічність   моя бабуся Анастасія.  З нею - ціла епоха й мого життя, і життя всього нашого роду, про яку маю щастя берегти світлі, затишні, часто кумедні спогади. В дитсадковому віці мене щороку по кілька разів і надовго відвозили на Чернігівщину в рідну Тиницю до бабусь і дідусів. Точніше, жила я завжди в маминих батьків, а до татових ходила в гості. Бабуся Анастасія, справжнє ім'я якої в селі, мабуть, майже ніхто не знав, бо завжди зверталися "Надю", або "Васильо

Ти нікому нічим не зобов'язаний, окрім своєї дитини?

Днями з цікавості зайшла на чоловічий форум і побачила там крик про допомогу одного молодого тата й чоловіка. Пише, що дружина, яка саме сидить у декреті з однорічним сином, постійно дістає його через нестачу грошей, кредити, у які сам же й уліз, відсутність власного житла і т. д. Дитину він любить, з жінкою сваритися не хоче, але терпіти далі немає снаги. Тут, звичайно, суть не в тому, хто має рацію - з однаковою шаленістю можна доводити протилежне. Мене зачепила фраза однієї двадцятидворічної дружини, яка заявила у відповідь, що от вона, між іншим, зовсім не така: у чоловіка грошей не просить, останню "шмотку" собі купила років зо два тому, сама вона в господарстві нуляча (тому, мовляв, усе справедливо) і взагалі живуть вони прекрасно. А її чоловік просив передати тому "знедоленому" хлопцю (вочевидь, заглянув у монітор через плече дружини, стоячи в нею за спиною і дожовуючи саморобний напівхолостяцький