Перейти до основного вмісту

Звідки береться сніг?

 

Хтось сидить на хмаринці –

може, сам Бог,
а може, просто
снігУР чи сніжНИК -
і  сипле білих пухнастиків
тихо й ніжно.
А іноді – воду ллє
чи льодовий горох.
Та нині усе ж сніжок.
Щічки червоні,
З носиків, ніби з чайничків,
в небо тікає пар.
Звичайно, це в тебе чайничок,
А в мене - може, й димар!
Ну, як там, не змерзли

Твої маленькі долоні?
Отож, сидить на хмаринці хтось,
Сипле собі сніжок,
І при цьому
Збирає пару в зоряний ковш,
Мішає
Упоперек і уздовж,
І дме в чарівний ріжок.
І от – уяви! –
Кожна нотка мелодії
Падає в ковшик з парою,
творить сніжинку,
Вдягається, як Попелюшка,
В ту одежинку,
І стрибає у кишеню снігогосподаря.
А потім летить, летить
з неба легка,
крутить свої
манюсінькі піруети...
Отак і виходять оці снігові замети
і кожна сніжинка, яку
Спіймала твоя рука.
А ковш покажу тобі
хай, як настане ніч,
бо він із зірок – при світлі
його не видно.
Ходімо додомку -  
відкрию тобі повидло,
наллю молочка
й поліземо вдвох на піч.
 
(Ю. Козир)

Популярні дописи з цього блогу

7 способів знайти час для себе молодій матусі

        Звісно, я теж чула історії про матусь, які не знають, чим себе зайняти, сидячи в декреті.      Вони печуть, вишивають, в'яжуть, читають, дивляться телек або просто лежать на дивані і не можуть дочекатися, коли малюк уже прокинеться і дасть їм роботу.       Але немало й таких молодих мам, які почуваються гірше вичавленого лимона, ледве доповзаючи ввечері до ліжка. Дитині не спиться - то кольки мучають, то газонокосарку ввімкнули під вікном, то чоловік хропе, то кіт шкребеться і кричить, і всі нервують і ходять навшпиньки, вигадують особливі способи відчиняти й зачиняти двері, повертати ключ, змивати в туалеті і застібати кнопки й блискавки, ще більше привчаючи дитину спати в нереалістичній тиші.        На тлі всього цього часто почуваєшся ніким - пристроєм для догляду за немовлям, у якого є лише обов'язки і немає права відвести душу хоча б...
Дописати коментар
Продовження»

Суперечності

Можна регулярно ходити в церкву, не пропускати жодного ранкового та вечірнього правила, завісити стіни іконами, читати святих отців, але у важку хвилину забувати просити допомоги в Бога. Можна розуміти, що самотужки ти нічого не можеш, і лізти зі шкури, щоб якнайшвидше перекроїти себе, боячись не встигнути. Можна знати, що без волі Творця й волосина твоя не впаде, і намагатися прораховувати все наперед, щоб перестрахуватися від можливих бід. Можна наполегливо молитися за спасіння рідних і обурюватися, лякатися, тремтіти, коли їм кидають рятувальні круги скорбот. Маловір'я ㅡ це коли недовідчуваєш, недовідпускаєш, недопокладаєшся, недовіряєш, недоввіряєш. Коли приготувався стрибнути, але боїшся відірватися від платформи. Коли затиснутий між двома стінами суперечностей, бо і постукати, і відступити боїшся.
Дописати коментар
Продовження»

Яскрава зірочка на небі

Ми з бабусею. Десь 1993-1994 рік. Цього разу багатенько букв, але я не розраховую, що хтось осилить цей текст до кінця. Просто, якщо Ви відкрили цю сторінку, пом’яніть, будь ласка, мою бабусю. Я вже кілька місяців не бачила зірок - то хмарно було, то ніколи дивитися на небо, а сюніч одна яскрава-яскрава взяла, та й пролетіла за вікном, наче перед самісіньким носом - не встигла я ввімкнути світло в кімнаті. Сталося це близько першої. Наче нагадування, що  нині виповнився рік, як відійшла   у вічність   моя бабуся Анастасія.  З нею - ціла епоха й мого життя, і життя всього нашого роду, про яку маю щастя берегти світлі, затишні, часто кумедні спогади. В дитсадковому віці мене щороку по кілька разів і надовго відвозили на Чернігівщину в рідну Тиницю до бабусь і дідусів. Точніше, жила я завжди в маминих батьків, а до татових ходила в гості. Бабуся Анастасія, справжнє ім'я якої в селі, мабуть, ма...
Продовження»