Думки під грифом "Як можна?"

     Хоч цей блог і про мамину посмішку, усе ж він іноді буває сумним, оскільки його пише людина, тим паче я.   

    Не знаю, про що думають інші під час вагітності, особливо, у її другій половині, коли відчуття незворотності процесу посилюється, але в мене були не лише барвисті думки, як ми будемо гратися / подорожувати / навчатися / робити парну гімнастику і т. д.

 

   Думалося й те, про що б мені сказали (і таки казали, коли зізнавалася): "Ти що, перестань",  "Не бери дурного в голову", "Ну, ти даєш! Дитина - це ж щастя!".

 

   Словом, думалося, для кого і навіщо ти даєш життя. Якщо дитина - це щастя, то чи буде щастям для дитини те, що народжу і буду з нею поряд саме я? І яке я маю право народжувати, знаючи напевне, що життя не завжди легке, що сім'я - це не кілька людей, які в білосніжному одязі весело біжать за руки пляжем у промінні вранішнього сонця, а люди не всі такі, як у рекламі донорства? Що не зможу її захистити від усіх нещасних випадків, непередбачуваних хвороб, жорстоких людей, не можу гарантувати, що буду з нею в кожну важку хвилину. Я навіть від себе її не захищу, бо можу сердитися, ображатися, помилятися, давати неправильні поради, підбирати не ті слова, приймати неправильні рішення. І вона розплачуватиметься за мої помилки. 

 

    І знаючи це, я свідомо приводжу її в це життя? 

 

    І якщо вона спересердя чи від розпачу коли-небудь скаже: "Навіщо ти мене народила?" - що відповім? Розсерджуся?
 

    Ось де батьківська відповідальність...  
 

    Як можу вимагати від неї, так ризиковано народженої мною, поваги до своєї персони, заохочувати її слухняність, говорити чи просто думати про якийсь "материнський подвиг" або "материнську самопожертву" шматком хліба, зайвою (чи навіть не зайвою) ганчіркою, зручним розкладом життя, коли єдине, що маю робити - просити у неї пробачення за всі мої, чужі і її власні помилки.  

 

     Звісно, це все надиктувала моя меланхолійно-депресивна натура. Так, саме вона. Забудьте. Я теж часто забуваю, коли торкаюся її пухкеньких щічок, нюхаю волоссячко із запахом тепла, дивлюся як вона, мов у бузковій захисній хмаринці, безтурботно спить.