Перейти до основного вмісту

Дім і вогнище

І все ж законодавець він.
Відповідальність, яка лежить на ній, перебільшена.
"Чоловік голова, а жінка - шия".
"Жінка - душа родини".
Соціальні ролі, які передбачаються для чоловіка і жінки, цілком правильні на рівні слів, але, здається, ми майже втратили їх сенс.

Коли в нашій культурі описують ідеальний шлюб, то чоловік - ініціатор, а жінка підтримує ініціативу (як шия голову, як ребра тулуб). Він будує дім, вона зберігає в ньому тепло. Вона в нього за спиною, як за стіною.
Ставленнядо цього стереотипу неоднозначне. Мені очевидно, що він золотий.

Але акценти.
Я люблю коментарі в соцмережах до "постів мудрості". Людям кортить переплюнути одне одного у життєвому досвіді. Хоча потім з цього досвіду все одно робляться неоригінальні висновки: або "це дійсно так", або "це неправильно", або "люди різні". І я така.

І от прийшов день, коли ці слова (що чоловік ініціює, а жінка підтримує) здалися мені непростими.
Спочатку вони сприймалися десь так, як закликає Валяєва та інші прихильники ведичного вчення: довірся чоловіку, нехай він усе вирішує, а ти підтримуй. Якщо кортить підказати - зроби, щоб він вважав, ніби сам це придумав. Слухайся або вигадуй, як подати розумну ідею і залишитися в уявленні чоловіка нетямущим милим створінням.
Це прийнято вважати жіночою мудрістю.

Для мене ця роль була б штучною. Абсурною, як гра в мудрість. І, до речі, для мого чоловіка теж. Якщо ми не вписуємося в "ідеальну" модель, то чи треба себе перетворювати на рішучого лева та ласкаву змію?
Якщо ні - можна далі не читати, ваша позиція визначена.
Але припустімо, що треба. Тоді хто почне?

Коментарі в соцмережах показують, що зазвичай цю місію пов'язують із дружиною: вона створює атмосферу, задає тон, ритм, тональність і т. д. І якщо не вона - то інша (типу "саме жінка робить з чоловіка людину").

Ось тут і виникає плутанина подвійних стандартів і додаткових умов.
На мить забувається, що ініціатор - це він. Отже, і розподіл ролей ініціює теж він. Безініціативний лежень - і той мимоволі ініціює. Якщо він абсолютно пасивний, то їй доводиться бути максимально активною. Таким чином вона підтримує і таку ініціативу. Або сходить із дистанції, але тоді говорити вже нема про що.

Коли він не хоче того мудрого балансу, а ініціативу бере у свої руки жінка, сім'я програє. З'являються тисячі анекдотів на тему "дружина-пилка".
Дружина-пилка знайома чи кожному чоловікові як неприємна норма життя. Як таргани в общазі, як пил на клавіатурі, як бутерброд маслом униз.

То що я хочу сказати?

Він, сам того не знаючи, все одно залишається ініціатором. А вона, думаючи, що перебрала на себе роль ініціатора, лише підтримує той сімейний устрій, який він створив.

Себто чоловік ініціює завжди. Дружина підтримує його ініціативу завжди. І обоє вони це роблять, хочуть того чи ні. Ніхто не попереду і ніхто не позаду - кожен зі своєю ношею. Бери або не берися.

Він створює дім. І чи то дім щастя, чи дім любові, чи дім скандалів, чи дім розпусти, вона розпалює і підтримує в тому домі вогнище. Це не ролі, які треба засвоювати і грати. Це ролі, які не грати неможливо.

Популярні дописи з цього блогу

7 способів знайти час для себе молодій матусі

Звісно, я теж чула історії про матусь, які не знають, чим себе зайняти, сидячи в декреті.      Вони печуть, вишивають, в'яжуть, читають, дивляться телек або просто лежать на дивані і не можуть дочекатися, коли малюк уже прокинеться і дасть їм роботу.       Але немало й таких молодих мам, які почуваються гірше вичавленого лимона, ледве доповзаючи ввечері до ліжка. Дитині не спиться - то кольки мучають, то газонокосарку ввімкнули під вікном, то чоловік хропе, то кіт шкребеться і кричить, і всі нервують і ходять навшпиньки, вигадують особливі способи відчиняти й зачиняти двері, повертати ключ, змивати в туалеті і застібати кнопки й блискавки, ще більше привчаючи дитину спати в нереалістичній тиші.        На тлі всього цього часто почуваєшся ніким - пристроєм для догляду за немовлям, у якого є лише обов'язки і немає права відвести душу хоча б удома, займаючись приємною тобі справою, не те що - не дай Боже, як це так?! - піти прогулятися з подругою.      Жалітися родичам …

Яскрава зірочка на небі

Цього разу багатенько букв, але я не розраховую, що хтось осилить цей текст до кінця. Просто, якщо Ви відкрили цю сторінку, пом’яніть, будь ласка, мою бабусю. Я вже кілька місяців не бачила зірок - то хмарно було, то ніколи дивитися на небо, а сюніч одна яскрава-яскрава взяла, та й пролетіла за вікном, наче перед самісіньким носом - не встигла я ввімкнути світло в кімнаті. Сталося це близько першої. Наче нагадування, що нині виповнився рік, як відійшлау вічністьмоя бабуся Анастасія. З нею - ціла епоха й мого життя, і життя всього нашого роду, про яку маю щастя берегти світлі, затишні, часто кумедні спогади. В дитсадковому віці мене щороку по кілька разів і надовго відвозили на Чернігівщину в рідну Тиницю до бабусь і дідусів. Точніше, жила я завжди в маминих батьків, а до татових ходила в гості. Бабуся Анастасія, справжнє ім'я якої в селі, мабуть, майже ніхто не знав, бо завжди зверталися "Надю", або "Васильовно", - це мамина мама.  Я не знаю, чи обговорювали вон…

Колискова донечці

Раптом написалася колискова:

Спатоньки, спатоньки, доню, пора,
Завтра чекає тебе нова гра.
Сонце ранесенько збудить усіх,
В нашу хатину повернеться сміх.
Будемо кіски тобі заплітати,
Смачно удвох нагодуємо тата,
Ляльці-принцесі пошиємо плаття -
Знайдемо разом веселе заняття.
Спи, моя донечко, спи, моє все,
Ніч тобі казочку-сон принесе -
Казку про зайчика і про метелика,
Казку про літечко, квіти і джмелика.
Спи-засинай, моє любе маля,
Небо вечірнє - мов свіжа рілля,
Нічка посіє у неї зірки,
Висвітить довгі чумацькі стежки.
З того насіння зійде новий день,
Трішки поспати зосталось лишень.
Ковдра м'якенька, подушка пухка,
Тепла на лобику мами рука.
Тато із янголом охороняють,
Вічка стуляються і... засинають.
Світла голівонька відпочива -
Завтра відкриються нові дива!

(Юлія Козир)