Мамо, усміяйся!

"Переросте" - це в багатьох випадках дуже мудре слово. Аби знати напевне, що якусь проблему дитина точно переросте, материнство було б утричі легшим, але нічого не можна знати напевне, і продовжуєш собі далі морочитися, особливо якщо в тебе ще й звичка така - сумніватися. З кожним етапом підростання Яблучка я все більше переконуюся, що дитина насправді дуже багато чого переростає - і поганого, і навіть хорошого (хоч усе й відносно). Геракліт - дядько не дурний, правильно казав оті заяложені сьогодні слова, які ви всі знаєте. Але нетерплячість, переполох від "подружчиних" історій,  страх відрізнятися порушують спокій і сон.    Так, незважаючи на мої смикання, донька переросла:   - кольки;   - так і не раціоналізований нами крик у ванні в перші місяці;   - судинну "сіточку" на шкірі, з приводу якої нас заспокоїла лікар, а декого відсилають до

Ми з бабусею. Десь 1993-1994 рік. Цього разу багатенько букв, але я не розраховую, що хтось осилить цей текст до кінця. Просто, якщо Ви відкрили цю сторінку, пом’яніть, будь ласка, мою бабусю. Я вже кілька місяців не бачила зірок - то хмарно було, то ніколи дивитися на небо, а сюніч одна яскрава-яскрава взяла, та й пролетіла за вікном, наче перед самісіньким носом - не встигла я ввімкнути світло в кімнаті. Сталося це близько першої. Наче нагадування, що  нині виповнився рік, як відійшла   у вічність   моя бабуся Анастасія.  З нею - ціла епоха й мого життя, і життя всього нашого роду, про яку маю щастя берегти світлі, затишні, часто кумедні спогади. В дитсадковому віці мене щороку по кілька разів і надовго відвозили на Чернігівщину в рідну Тиницю до бабусь і дідусів. Точніше, жила я завжди в маминих батьків, а до татових ходила в гості. Бабуся Анастасія, справжнє ім'я якої в селі, мабуть, майже ніхто не знав, бо завжди зверталися "Надю", або "Васильо

Днями з цікавості зайшла на чоловічий форум і побачила там крик про допомогу одного молодого тата й чоловіка. Пише, що дружина, яка саме сидить у декреті з однорічним сином, постійно дістає його через нестачу грошей, кредити, у які сам же й уліз, відсутність власного житла і т. д. Дитину він любить, з жінкою сваритися не хоче, але терпіти далі немає снаги. Тут, звичайно, суть не в тому, хто має рацію - з однаковою шаленістю можна доводити протилежне. Мене зачепила фраза однієї двадцятидворічної дружини, яка заявила у відповідь, що от вона, між іншим, зовсім не така: у чоловіка грошей не просить, останню "шмотку" собі купила років зо два тому, сама вона в господарстві нуляча (тому, мовляв, усе справедливо) і взагалі живуть вони прекрасно. А її чоловік просив передати тому "знедоленому" хлопцю (вочевидь, заглянув у монітор через плече дружини, стоячи в нею за спиною і дожовуючи саморобний напівхолостяцький

Ну, не затягнеш, хоч плач! Купатися треба? - Не треба! Прохолодна водичка - це корисно? - Не корисно! Дівчинка-заперечення. Не хоче і все. Часом залазить у воду без проблем, а часом щось находить. Ногами махає, кричить, аж луна йде. Я мокра - вона суха. Посадиш нарешті - вилізе (четвертий рік дитині). Вмовляння не працюють. Можна просто перечекати. Час проходить, а бажання купатися в малої не з'являється. Треба зацікавити - як? Ось зібрала невеличку колекцію витівок, вигаданих у нашій сім'ї в критичні моменти. Способи, які описуватиму, спрацювали на дуже впертій дівчинці, тому, сподіваюся, подіють і у Вас. 0. У нашому випадку категорично не діють вмовляння-губи-трубочкою, обіцянки дати щось в обмін на згоду купатися, вимогливий, суворий тон, погрози, ультиматуми і так далі. Дитина, мов дзеркало, починає відповідати у таких самісіньких інтонаціях, як звертаються до неї. Зрозуміло, що таку розмову продуктивною не назвеш. Тому нульова вимога до "купача"  - б

     Хоч цей блог і про мамину посмішку, усе ж він іноді буває сумним, оскільки його пише людина, тим паче я.        Не знаю, про що думають інші під час вагітності, особливо, у її другій половині, коли відчуття незворотності процесу посилюється, але в мене були не лише барвисті думки, як ми будемо гратися / подорожувати / навчатися / робити парну гімнастику і т. д.      Думалося й те, про що б мені сказали (і таки казали, коли зізнавалася): "Ти що, перестань",  "Не бери дурного в голову", "Ну, ти даєш! Дитина - це ж щастя!".

     Чесно кажучи, я й не думала про це, коли перед народженням доньки замовляла шафу. Дзеркальні від самого долу до стелі двері мені були потрібні для танців - тоді я натхненно займалася і думала, що моє захоплення навіки. Була наївно переконана, що вже через місяць після народження маленької, продовжу танцювати.      Звичайно, так не сталося, як гадалося. Але дзеркало нам дуже знадобилося, коли доня вперше заходилася малювати "за межею". Шпалери хотілося залишити для більш осмисленої творчості, і ми спрямували порив Яблучка на величезні двері шафи, де можна малювати досхочу і витирати, доки стане сил. Щоправда, дитині важко пояснити, щоб вона не надто розводила фарби водою, бо тоді малюнки на вертикальній поверхні стають незрозумілими. Утім, її це анітрохи не засмучувало. Так було у півтора роки... ...У рік і десять місяців...

     Учорашня оказія. Пішли в магазин за тістечками, і Яблучко випадково зачепила пляшку з вином, яка стояла в самому низу в торці стелажа. Прохід там невеликий, ще  й постійно захаращений возиками з акційними товарами та пакунками солодкої води й пива, ще не розставлених на полиці. Словом, нічого дивного.        Пляшка розбилася на багато дрібних шматочків, і живописала вишневу калюжу. Ми з Яблучком стояли заворожені малюнком, поки не збіглися охоронці і не сказали: "Доведеться заплатити". На касі нас зустріли з такою самою пляшкою і "пробили" її разом з покупками.         У цій історії є три плюси і один мінус.        Перший плюс у тому, що зараз зима, дитина добре вдягнена, і її не поранили склянки.        Другий - що донька зачепила не найдорожчу пляшку на полиці, і ми заплатили 46 грн, хоча поряд стояли і по 70 з гаком.       Третій у тому, що я взяла з собою картку, хоча подумувала обійтися двадцяткою, яка лежала в кишені.         Я ро